Збільшення масштабів та ефективності суспільного виробництва безпосередньо пов’язане із швидким наростанням складності управління і супроводжується зростанням чисельності управлінського апарату. Проте таке збільшення управлінців може мати позитивний ефект тільки до певної межі, після якої замість вирішування проблем виробництва управлінці починають затрачати зусилля на координацію своєї діяльності. Тому це вирішувати проблеми складності управління можна лише у разі переходу до науково обґрунтованих методів управління і прогресивних комп’ютерних технологій.

Інтенсивний розвиток методів наукового пізнання реальної дійсності  призвів до появи такого об’єкта дослідження в галузі управління, що отримав назву – великі системи, загальна теорія управління якими знаходиться поки що на ранній стадії свого розвитку. Через це спроби досягнути бажаного практичного резуль­тату були необхідними, щоб обмежувати галузь досліджень, виділяти менші, особливі класи великих систем. Одним із найважливіших класів великих систем є системи організаційного управління, що вирішують задачі управління системами, яким належать суб’єкти, тобто беруть до уваги людський фактор. Серед найголовніших є задачі управління, суть яких полягає у визначенні цілей розвитку систем і виборі ефективних рішень, які направлені на досягнення визначених цілей.

Елементи системного розгляду явищ простежено протягом всієї історії розвитку науки. Висловлювання і приклади дослідження в дусі системного аналізу можна знайти у низки видатних вчених різних часів. Системність є однією з найважливіших рис діалектичного пізнання навколишнього світу.

Якщо розглядати сучасну науку загалом, то напевне не знайдеться у ній поняття, яке б ширше вживалося, ніж поняття “система”.

Науково-технічна революція другої половини ХХ ст. і створені нею нові умови виявили потребу в узагальненні самих системних методів, у створенні суто робочого інструментарію вирішення великих комплексних проблем системного аналізу з урахуванням перспектив розвитку систем. Розвиток науки і техніки, ріст продуктивності праці і пов’язані з цим проблеми вибо­ру варіантів розвитку техніки і технологій, розмі­щення продуктив­них сил почали набувати нових рис і властивостей. Збільшився масштаб проблем, деякі з них, наприклад енергетичні чи транспортні, стали глобальними. Водночас збільшилась складність, комплексність та актуальність вирішення таких проблем. Ризик невдачі став більш ймовірним. У таких умовах є потреба врахування різноманітних факторів та обставин, зокрема ресурсних, технологічних, соціальних і інших умов та обмежень.

Отже, для вирішення існуючих проблем необхідно застосовувати такі методи, які дали б змогу аналізувати їх як єдине ціле, оцінювати широке коло альтернатив, беручи до уваги відповідний рівень невизначеності.

Узагальнення досвіду вирішення серйозних проблем за допомогою широкої та універсальної методології призвело до теперішньої її назви – “системний аналіз”. У центрі цієї методології знаходиться кількісна оцінка та порівняння альтернатив для вибору однієї, яка підлягає реалізації. Щоби кількісні оцінки дали змогу проводити порівняння альтернатив, вони повинні відобра­жати основні характеристики цих альтернатив – ефективність, вартість, ступінь ризику і т.д. Досягнути цього можна, якщо взяти до уваги дію всіх головних чинників, визначити і оцінити наслідки рішень, що ґрунтуються на цій чи іншій альтернативі.

Системний підхід до вирішення проблеми дає можливість створити об’єктивний стандарт, який дає змогу організовувати проблеми до їх вирішення, що є виразом основної концепції фунда­менту системної методології. Суть цієї концепції полягає у стверджен­ні того, що реальність існує тільки у формі систем. Різнома­нітні проблеми навколишнього світу можна трактувати як кількісно-якісні. Якісні характеристики проблеми містять нечіткі прогнози обсягів певних ресурсів, їх ніж властивостей та характе­ристик у майбутньому. Подальше вивчення проблеми, її розуміння допомагає підвищити рівень їх кількісного опису, що може привести до знаходження їхнього точного кількісного розв’язку. Якісні проблеми не повністю структуровані. Вони не можуть бути представлені у вигляді логічних компонент, тому у цьому випадку  залучають методи, що ґрунтуються  на певних твердженнях інтуїції та досвіду.

Комплекс наукових методів, призначених для пошуку розв’язків названих задач організаційного управління отримав назву – дослідження операцій.

Методи дослідження операцій не тільки сформувалися в новий і дуже важливий науковий напрямок, але також стали ефективним засобом розв’язування широкого кола практичних задач в економіці, у військовій справі, медицині, соціології і т.д.

Хоча теорія дослідження операцій займає значну частину кібернетики, але вона має свій предмет і метод дослідження, що відрізняє її суттєво від інших теорій науки, зокрема, від інших розділів кібернетики. Якщо предметом дослідження кібернетики є процеси управління і зв’язку у технічних, біологічних і соціальних системах, то дослідження операцій володіє методами моде­лювання і методами обґрунтування вибору цілей і рішень їхнього досягнення. Предмет дослідження операцій не обмежується лише соціальними процесами. Як частина кібернетики, дослідження операцій вивчає відповідні аспекти будь-якої ціленаправленої діяльності, в тому числі і у біологічних системах, автоматах і т.д.

Як наука про ціленаправлене оптимальне управління складними системами, кібернетика стосовно економіки вивчає законо­мірності оптимального її функціонування і розвитку. У великій і склад­ній економічній системі окремі елементи і підсистеми, взаємодіючи між собою, створюють глибокі і складні внутрішні зв’язки. Ці зв’язки не дають змогу розділити економічну систему і систему будь-якого рівня на незалежні елементи і не дають можливостей змінювати впливові чинники відокремлено.

Усім процесам, що відбуваються у будь-яких складних системах, властиві загальні ознаки: наявність мети, пошук ефективних управлінських рішень на множині допустимих, що здійснюється, реалізуючи алгоритми управління, корекція управлінських рішень відповідно до принципу зворотнього зв’язку і адаптація системи до випадкових змін у зовнішньому середовищі.

Роль формалізації задач, математичних методів і комп’ютерних технологій у визначенні ефективних управлінських рішень для досягнення поставленої мети величезна. Але все це має сенс лише під час об’єктивного дослідження природи, явищ, процесів, що відбуваються у складній системі. Їхня різноманітність потребує узагальнюючого підходу. Дослідження складних систем, процесів, явищ потребує адекватного інстру­ментарію, яким насамперед виступає метод моделей у найширшому розумінні і який є основою кількісного опису і інтерпретації отриманих фактів.

Отже, моделювання є найважливішою складовою кібернетики, яку розділяють на декілька розділів, пов’язаних між собою, які відповідно мають свої особливості.

Моделювання, як метод наукового пізнання, як інструмент оптимізації складних систем, сприяє інтеграції знань на основі зближення різноманітних аспектів пізнання через взаємозв’язок внутрішніх механізмів об’єктивних процесів, що відбуваються у реальній дійсності. Інтеграція знань при цьому реалізується двома напрямками. З одного боку, завдяки формалізації характеристик явищ різноманітної за формою і змістом природи наукові підходи зближуються. З іншого боку, синтез знань, пов’язаний з поглиб­леним пізнанням загальної фізичної суті якісно відмінних природних явищ. Це дає підстави стверджувати, що у сучасній науці моделю­вання та ідеї оптимізації виконують інтегруючу роль.

Сучасний стан наукового пізнання характеризується тенден­цією універсалізації методу моделювання, яка сприяє ціліс­ності в науковому пізнанні, відпрацюванню єдиного понятій­­ного ряду всієї науки загалом. Розвиток строгої і стрункої логіки апроксимації є генеральним і визначальним напрям­ком прогресу наукової думки у перспективі. У процесі уточнення і поглиблення способів апрокси­мації щоразу складніших систем різні наукові дисципліни будуть зближуватися. Це тільки під­твер­джує думку, що одним із найважли­віших шляхів синтезу наукових знань є розвиток загального методу моделей для різних наук.

Віддавши належне визначальній ролі методу моделей у теорії дослідження операцій, треба зауважити, що навіть філософи звернули увагу на те, що у її предметі і методах тісно переплі­таються суб’єктивні та об’єктивні фактори. Причиною цього є те, що вибір рішень за допомогою методів дослідження операцій відбувається в умовах певного рівня невизначеності.

Аналітик, використовуючи методи дослідження операцій, обмежується математичним аналізом лише певного вузького аспекту варіантів рішень, але частина якісної різноманітності ситуацій лишається поза увагою. Через це, очевидно, що результати тільки кількісного аналізу ніколи не можуть бути повним обґрунтуванням вибору стратегічних рішень.

Головна мета цієї роботи – сприяти ефективності здійснення операцій в економіко-виробничих системах, використо­вуючи метод моделей. Перший розділ подає теоретичні основи прийняття рішень в організації економіко-виробничих систем. Звернено увагу на особливості та умови функціону­вання економіко-виробничих систем, на обґрунтування цільових харак­те­­ристик виробничих систем. Деталізовано процес прийняття рішення в управлінні вироб­ни­чими системами, зокрема пред­став­лено будівельну виробничу систему як об’єкт управ­ління. Розкрито суть основних етапів прийняття рішення.

У другому розділі обґрунтовано актуальність оптимального планування, використовуючи економетричні методи в аналізі та прогнозуванні виробничих процесів.

Суть методу моделювання у дослідженні економіко-виробничих систем  розкривається у третьому розділі, зокрема: основні засади моделювання; класифікація моделей; головні етапи моделювання; типові моделі та основні методи дослідження опера­цій в економіко-виробничих системах.

Будівельні підпри­ємства є прикладом складних динамічних систем і управління ними має свої особливості. До виробничого процесу в будівництві залучені різні підрозділи та організації, різноманітні виробничі ресурси, через це ефективність їх поєднання в процесі будівництва має особливе значення.

Кожна окрема господарська задача має, як правило, велику кількість варіантів розв’язків. Для того, щоб вибрати з множини варіантів оптимальний, потрібно володіти необхідною інформа­цією про систему загалом, а також мати можливість ефективно вико­ристо­вувати метод моделей і прогресивні комп’ютерні технології опрацювання інформації.

Методи пошуку оптимального розв’язку задач управління будівельним вироб­ництвом на рівні  будівельних виробничих підприємств описано у наступних розділах. На нашу думку, такі методики можуть бути використані для практичного розв’язку задач, які виникають у процесі організації виробництва. Також постановки задач, їхні економіко-математичні моделі, методи реалізації цих моделей дають змогу відпра­цювати навики використання методів математичного моделю­вання для розв’язання конкретних економічних задач. Треба зазначити, що методи розв’язку цих задач спрямовані на використання простих і відпрацьованих алгоритмів. Досвід використання поширених алгоритмів і добре опрацьованого програмного забезпечення дає змогу максимально полегшити запропоновані підходи до їх практич­ного використання під час розв’язування конкретних економічних задач будівельних органі­зацій. Описані приклади числового розв’язку розглянутих задач уможливлюють повніше розкриття їхньої суті та показ напрямів практичного використання методик на виробництві.